Історія

У вигині вільшинових гільчин,    Де сонце висне в золотому ранці,    Є край пташками виспіваний         вранці,

 Чудною дивомовою - Тульчин.

 Сюди, де мов пелюстки черемшин, У білих бантах квітнуть інтернатки,

                                                    Усі дороги сходяться в Тульчин,
                                                    В якому наші долі і початки.
 
   Приміщенню школи 160 років. Колись тут було жіноче єпархіальне училище, педагогічне училище, інститут народної освіти.
    В 1908-1917 р. тут працював Леонтович М.Д., написав невмирущі "Щедрик", "Дударик" і ін.
   Неподалік школи знаходиться музей М.Д. Леонтовича.
   Тульчинська школа-інтернат була започаткована 1 вересня 1956 року в числі перших 10 шкіл-інтернатів України. З 2012 року школа змінила пріорітетний напрямок розвитку в сторону військово - спортивних класів.


Засновник ліцейних класів Друм Володимир Миколайович
     Педагогічний та учнівський колективи Тульчинської спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів-ліцею глибоко сумують з приводу важкої непоправної втрати – передчасної смерті директора школи Друма Володимира Миколайовича.
      Ми не знаходимо слів, щоб висловити нашу печаль, наш біль, нашу тривогу. Сльози на очах дітей інтернату, педагогів, працівників школи.
      Друм Володимир Миколайович народився 23 вересня 1950 р. у с. Буша Ямпільського району Вінницької області. Спеціальність вчителя української мови та літератури здобув у Вінницькому державному педагогічному інституті (1972 р.). З того часу почалась його яскрава трудова діяльність: працював учителем української мови та літератури у Лозівській СШ Слав’яно-Сербського району Ворошиловградської області, піонервожатим у дитячих таборах ім.Котовського, «Лісова Поляна», «Колос» Тростянецького району, обласному таборі працівників освіти «Орлятко», таборі ім. Желюка, інструктором Тульчинського райкому партії, вчителем у с. Дранка, вихователем у школі-інтернаті, викладачем у Тульчинському технікумі ветеринарної медицини. 
     З 25 вересня 1995 року по даний час працював директором Тульчинської загальноосвітньої школи-інтернату. Завжди жвавий, енергійний, з планами на майбутнє.
     За роки педагогічної діяльності у нашому закладі зарекомендував себе як спеціаліст, що має ґрунтовні теоретичні знання законодавчих та нормативних актів у галузі освіти. Працював творчо, результативно.
     Він був дбайливим керівником, справжнім батьком для обділених долею хлопчиків та дівчаток, вкладав у своїх вихованців душу, плекав їхні таланти, прищеплював їм любов до прекрасного, шанобливе ставлення до традицій школи, повагу до людей.
     Захоплювався поетичним словом. Свою любов до поезії прищеплював учням на уроках мови та літератури. Випустив збірку віршів «Мелодії любові і добра».
     За вагомі внески та творчі здобутки на педагогічній ниві був неодноразово представлений до державних нагород: спеціаліст вищої категорії, вчитель-методист, здобув Почесне звання «Заслужений працівник народної освіти України (1999 р.), Дипломом Міжнародного Академічного Рейтингу популярності та якості «Золота Фортуна», орден «За трудові досягнення ІУ ступеня» (2002 р.), нагрудний знак «Василь Сухомлинський» (2009р.), безліч грамот, дипломів, подяк.
     За результатами конкурсу третьої Загальнонаціональної громадської акції «Флагмани освіти і науки України» у 2012 році навчальний заклад нагороджений Дипломом «За вагомий внесок у розвиток освіти і науки України».
     Його дітище – кадети – гордість школи, майбутнє школи.
     Адміністрацій школи, педагогічний та учнівський колективи, працівники Тульчинської загальноосвітньої спеціалізованої школи-інтернату-ліцею висловлюють щирі співчуття родині Володимира Миколайовича, невимовно тужать разом із ними.

Видео YouTube



 
         Вони стояли біля джерел початку школи
  
                            
    ПЛАХОТНІК                                      СІРИЙ                                      ПОПОЛОВА
    Віра Овсіївна -                          Микола Семенович -                   Августа Миколаївна - 
   ст. вихователь                                   директор                                      завуч
 
                                          
      ОГОРОДНІК                                    МАРГУЛІС                                 ВДОВИЧЕНКО
 Раїса Григорівна -                         Семен Борисович -                    Володимир Микитович
  вч. української                              вч. математики                           вч. фізвиховання
 мови і літератури
 
        ...Учителю мій!                                         
        ПОПОЛОВ               Скільки треба любові й згорянь,                      ПЛОТИЦЬКИЙ
    Іван Петрович -          Учителю мій!                                               Аркадій Овсійович
     вч. російської            Скільки треба натруджених кроків,             незмінний старший
  мови та літератури        Щоб у кожному серці зоря                                 вожатий  
                                     Пломеніла, як в тебе, високо!
                                     Учителю мій,
                                     Я твоїми росинками вмитий,
                                     Учителю мій,
                                     Я спішу в далину твоїх мрій...
                                     Як же можна тебе не любити,
                                     Учителю мій, учителю мій?!
                                     Учителю мій...
                                     Ти навчив мене радості жити,
                                     Учителю мій,                                                  
                                     Ми з тобою ідем по прямій...                        
                                     Як же можна тебе не любити,                      
                                     Учителю мій, сонцедарнийучителю мій?!             
 
   З 1 вересня 1979 року школі був наданий статус школи-інтернат для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків.
   В 2009 році школу перейменовано в Тульчинську спеціалізовану загальноосвітню школу-інтернат І-ІІІ ступенів-ліцей Вінницької обласної Ради.
   
   Навчально-виховний процес забезпечують 156 працівників, з яких: 61 - педагогічних:
  • учителів - 36;
  • вихователів - 25.
    З них:
  • Заслужений працівник освіти - 1;
  • Учителів-методистів - 6;
  • Старших учителів - 13;
  • Старших вихователів - 2;
  • Спеціалістів вищої категорії - 36.
   За роки існування школи навчальний заклад закінчило понад 3 тис. учнів, в тому числі 108 - із золотою медаллю, 49 - із срібною.
   Наша гордість - наші випускники, більшість яких вступає на навчання до найпрестижніших вузів України, зокрема в 2009 році з 39 випускників - 33, в 2010 з 45 випускників - 36 поступили до вищих і середньо-спеціальних навчальних закладів.
   
   Здійснюючи поетапне реформування навчального закладу ми, маючи належну матеріально-технічну базу, добрий кадровий потенціал, маючи досвід спільного навчання інтернатських і прихідських дітейприйшли до думки створення на базі школи спеціалізованої школи-інтернату-ліцею. Нам пішли назустріч обласне управління освіти і науки, обласна Рада, ми змінили Статут, згідно якого маємо право спеціалізацій спортивно-мистецького напрямків (середня школа) і створення в старших класах ліцейних класів з профільної професії "Оператор комп'ютерного набору".
   Наша школа з давніми добрими традиціями, де в центрі роботи є любов до дитини, де панують культ добра, культ знань, культ радісного навчання, культ нашої рідної для всіх школи, звідки починається Батьківщина...
 
                 Щасливі ми, бо на любов багаті...
                 Бо в нашій школі кожен кожному як друг,
                                                       товариш, брат,
                 Бо є одна на всіх свята і  рідна мати,
                 Бо є один на світі інтернат!

 
 
  Сірий Микола Семенович 
 
     Микола Семенович народився 18 березня 1913 року на Хмельниччині. Після закінчення педінституту трудову діяльність розпочав учителем у смт. Шпиків. Учасник Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років. Після війни повертається до Шпикова, де працює директором школи. 
     У вересні 1956 року Микола Семенович був призначений директором Тульчинської школи-інтернату, з перших 10-ти шкіл України. Викладав педагогіку та психологію. Був умілим керівником, вимогливим, справедливим. Під його керівництвом працівники закладу вчасно перебудували школу, спальні, їдальню. Вимагав від колективу, щоб відносились до вихованців, як до рідних дітей. Говорив, що діти, які прибувають до школи – прибувають додому. Ставився дуже добре до всіх дітей, умів вислухати, дати мудру батьківську пораду. Глибоко вивчав особливості кожного вихованця, його нахили, уміння і навички. Значна увага приділялась Миколою Сименовичем добору і розстановці педагогічних кадрів. В школі працювали лише ті вчителі і вихователі, які мали досвід педагогічної роботи і організаторські здібності. 
     З 1960 року на базі Тульчинської школи-інтернату неодноразово проводилися семінари-практикуми з вивчення педагогічного досвіду з питань організації навчально-виховної та методичної роботи, зокрема, підвищення ефективності уроків трудового навчання, виховання, семінари старших піонервожатих. Неабияка заслуга в цьому належала М.С.Сірому. 
     Микола Семенович користувався великим авторитетом у районі. Школа мала тісні зв’язки з колгоспами. В школі з перших днів 1957 року йшла боротьба за високу успішність учнів, за тісний контакт в роботі вчителів і вихователів та творча взаємодопомога у створенні та згуртуванні дитячих колективів. 
     Микола Семенович працював директором школи до 1975 року. Нагороджений багатьма орденами і медалями, зокрема, орденом Леніна, орденом Жовтневої революції. 
     Помер у 1984 році. 
     На початку своєї педагогічної діяльності тепе-рішній директор В.М.Друм писав про Миколу Семеновича: 
                                   З Миколою Семеновичем ми, 
                                   Директором, учителем і татом, 
                                   Учились бути добрими людьми, 
                                   І будні перетворювати в свято. 
     Така атмосфера любові, добра і світлих свят панує і донині.
 
 
 
 

 
                Пополова Августа Миколаївна
 
     Августа Миколаївна Пополова народилася 4 серпня 1926 року в селі Ганькіно Шитківського району Іркутської області в родині службовців. Росла допитливою і понад усе любила читати. В 1943 році закінчила 10 класів Тайшетської залізничної школи і в цьому ж році вступила на історико-філологічний факультет Іркутського університету. За станом здоров'я змушена була залишити суворий сибірський край і переїхати на Україну в м.Одесу, де продовжила навчання в Одеському державному університеті. Під час навчання в Одеському університеті Августа Миколаївна вийшла заміж за Івана Петровича Пополова.
     В 1949 році згідно направлення молоде подружжя приїздить в Тульчин, де і розпочалась їх трудова біографія в Тульчинському педагогічному училищі, а далі після реорганізації училища - в Тульчинській школі-інтернаті. Тут народилися дві донечки - Наталя та Олена. 
     З 1956 по 1976 роки Августа Миколаївна працювала на посаді заступника директора по навчально-виховній роботі Тульчинської школи-інтернату. 
     З вересня 1976 по 1986 рік - директором цієї школи, згодом знову працювала завучем даної школи і аж до виходу на пенсію, до 2002 року. 
     Вчителька від Бога, вона уміла не лише навчати, а й змусити повірити у власні сили. Цілеспрямовано і мудро вчила вчителів ставати справжніми майстрами своєї справи. 
     За вагомий внесок у справу навчання і виховання підростаючого покоління А.М. Пополову відзначено багатьма нагородами і почесними званнями: 
     1954 рік - присвоєно звання "Заслужений вчитель України", 
     1963 рік - нагороджено значком "Відмінник народної освіти України", 
     1971 рік - нагороджено орденом Леніна, 
     1978 рік - нагороджено орденом Жовтневої революції. 
     Вона була учасником Всесоюзного з'їзду вчителів.
 
 

                Пополов Іван Петрович
 
     Мудрий, талановитий вчитель, який все своє життя віддав дітям, нелегкій вчительській долі. Іван Петрович стояв біля джерел початку школи. На своїх уроках російської мови та літератури не лише ділився знаннями, а давав дітям уроки високої культури стосунків з ближніми, терпимості, уміння прощати і ділитися душевною щедрістю. 
     Народився Пополов Іван Петрович 18 березня 1922 року в с. Андріївка Селідовського району Донецької області в сім'ї робітника. 
     1929-1939 роки - навчання в школі. 
     1939 рік - вступив до Одеського державного університету на філологічний факультет, де навчався до 1941 року. В першідні Великої Вітчизняної війни був зарахований в винищувальний батальйон, а потім пішов добровільно в ряди Червоної армії. Приймав участь в обороні міст Одеси, Дніпропетровська. Брав участь у звільненні Донбасу. Вночі 10 листопада 1943 року був направлений в тил ворога, для захоплення стратегічно важливого пункту. В бою був поранений та попав в полон до німців. В 1945 році був звільнений з полону. 
     З 1945 по 1946 рік вчитель російської мови та літератури в Андріївській школі Донецької області. В 1946 році був зарахований на 3 курс філологічного факультету Одеського державного університету. 
     В 1949 році Міністерством освіти був направлений на роботу в Тульчинське педагогічне училище на посаду вчителя російської мови і літератури. В 1956 році на базі училища створюють інтернат. Іван Петрович продовжує тут працювати на посаді вчителя до 1984 року. 
     29 липня наказом Міністерства освіти УРСР присоєно звання "Старший вчитель". 
     35 років свого життя віддав Іван Петрович школі.

 
              Сіра Раїса Костянтинівна 
    
     Народилась у 1918 році в с.м.т. Шпиків. 
     Після закінчення Кам'янець-Подільського педагогічного інституту працювала у Шпиківській середній школі вчителем історії. 
     У 1956 році разом з чоловіком Сірим Миколою Семеновичем переїхала до Тульчина. 
     У Тульчинській школі-інтернаті викладала історію до 1973 року.
 
 
 
 
 
 

 
               Чорний Ігор Вікторович
 
     Чорний Ігор Вікторович народився 19 січня 1920 року в м. Тульчині. 
     В 1938 році Ігор Вікторович закінчив середню школу №2 і успішно вступив до Тульчинського 2-х річного учительського інституту на історико-географічний факультет. 
     Після закінчення був призваний до лав Радянської Армії, де з перших днів війни брав участь в боях. В Сталінградській битві був важко поранений. До 1947 року працював у військовому госпіталі замісником з політичної частини в м. Саратові. В цьому ж році був демобілізований. 
     З 1949 по 1954 р.р. навчався в Одеському інституті іноземних мов. 
     Після завершення працював в м. Бершадь учителем іноземних мов. 
     З 1961 по 1979 р.р. працював в Тульчинській школі-інтернаті на посаді вчителя англійської мови. 
     В 1979 році вийшов на пенсію. 
     В 1986 році переїхав на постійне місце проживання в м. Вінницю. 
     8 квітня 2001 роки Чорний Ігор Вікторович помер.

 
             Плотицький Аркадій Овсійович

     Народився 2 червня 1934 року в м. Шпиків, Шпиківського району Вінницької області. в сім'ї робітників. 
     З вересня 1941 року до березня 1944 року разом з матір'ю знаходився в концтаборі в с. Печера. 
     У 1953 році закінчив Шпиківську середню школу та був призначений там старшим піонервожатим. 
     З листопада 1956 року був призначений старшим піонервожатим в Тульчинську школу-інтернат, де працював і психологом, і старшим вихователем і вихователем класу. 
     Працював на посадах начальника Ободівського піонерського табору та директора Тульчинського піонерського табору імені Желюка. 
     В 1960 році одружився з прекрасною жінкою - Шеллою Львівною, яка все життя теж присвятила дітям, людям, працюючи медичною сестрою. Виростили та виховали прекрасного сина Плотицького Марата Аркадійовича, який пішов стежиною батька, ставши, як і Аркадій Овсійович, педагогом від Бога, людиною доброго серця та великої душі. 
     Аркадій Овсійович один з найталовитіших педагогів України та колишнього Радянського Союзу. 
     В останні роки працював координатором Тульчинської общини "Сохнут". 
     Свій мудрий педагогічний талант, велику любов Аркадій Овсійович віддавав дітям, а вони відповідали йому взаємністю. 
     Аркадій Овсійович був і залишиться нашим духовним наставником назавжди... 
                                                       Учителю мій... 
                                          Скльки треба любові й згорянь, 
                                          Учителю мій... 
                                          Скільки треба натруджених кроків, 
                                          Щоб у кожному серці зоря 
                                          Пломеніла, як у тебе високо! 
                                                     Учителю мій... 
                                                     Я твоїми росинками вмитий... 
                                                     Учителю мій... 
                                                     Я спішу в долину твоїх мрій... 
                                                     Як же можна тебе не любити, 
                                                     Учителю мій, учителю мій?! 
                                          Учителю мій... 
                                          Ти навчив мене радості жити, 
                                          Учителю мій... 
                                          Ми з тобою ідем по прямій... 
                                          Як же можна тебе не любити 
                                          Учителю мій, сонцедарний учителю мій?! 
                                                                                        В.М. Друм

 
                 Мурзинцев Макар Арефійович
 
     Народився 4 серпня 1924 року. Росіянин, сибіряк. На його долю випало важке, тернисте життя. З раннього дитинства залишився круглим сиротою. Не по роках зробився "дорослим", сам заробляв собі на хліб. А тут війна. Військову службу розпочав у 1943 році. Через 6 місяців одержав права водія-механика танка і звання старшини. І одразу на фронт під Ясси. Коли закінчилася війна Макар Арефійович вирішив назавжди залишитись на Вінничині. 
     Військову професію танкіста змінив на мирну - водія. Після фронту почав працювати в педегогічному училищі, згодом - у школі-інтернаті. 
     Макар Арефійович був роботящою людиною, добрим до дітей, завжди готовий підставити дружнє плече. 
     Помер 11 грудня 2004 року.

 
               Левицький Петро Юрійович
 
     Петро Юрійович Левицький народився 29 листопада 1924 року в селі Копіївці Тульчинського району, де і навчався в початковій школі. Продовжив навчання в школі №2 міста Тульчина, яку закінчив у 1941 році. Коли розпочалася війна Петро Юрійович 17-річним юнаком пішов на фронт. Після довгожданої Перемоги мріяв стати військовим і мрія його здійснилася. Петро Юрійович 32 роки працював військовим керівником у Тульчинській школі-інтернат, починаючи із 1973 року до кінця 90-х. За свою невтомну працю Петро Юрійович нагороджений почесними грамотами і медалями. 
     Важка хвороба підкосила здоров'я Петра Юрійовича Левицького. Навесні 2010 року він помер. Світла пам'ять залишиться в серцях його колег та вдячних вихованців.




 Маргуліс Семен Борисович
 

             
  Буває мить якогось потрясіння: 
               Побачиш світ, як вперше у житті. 
               Звичайна хмара, сіра і осіння, 
               Пропише раптом фарби золоті. 
     Саме так: словами з поезії Ліни Костенко я можу описати свої почуття від того, як працював мій старший колега Семен Борисович Маргуліс, вчитель математики. 
     Математика, така складна наука, для наших учнів ставала красою і життєвою потребою. Вчитель, наче геолог-розвідник, відшуковував обдарованість і, як найзнаменитіший ювелір, шліфував ці таланти. Та найголовніше - переконував вихованців: "Ти зможеш, тільки попрацюй!". Так народжувалися трудівники: вчені, інженери, вчителі... Але найголовніше: ті, що хочуть працювати. 
     Ми, молоді вчителі, теж вчилися у Семена Борисовича бути вчителями. 
Семен Борисович Маргуліс народився 13 січня 1913 року. Закінчив фізико-математичний факультет Одеського державного університету. Велики Вітчизняна війна перервала мирну працю молодого педагога. 
     Від початку війни і до Перемоги Семен Борисович пройшов фронтовий шлях командиром артилерійського підрозділу. Був поранений. За мужність і відвагу, проявлені в роки війни, нагороджений орденами і медалями. 
     Після війни працював викладачем фізики в Тульчинському педагогічному училищі, а після його реорганізації з 1956 по 1980 рік вчителем математики Тульчинської школи-інтернату. 
     Могила Учителя в м. Ленінграді. 
     Є квіти безсмертники. Вони й засохлі зберігають вигляд. 
     Є вчителі безсмертники. Таким є Семен Борисович. 
                           Цвіли, цвіли безсмертники у нас, 
                           А нині насінинки золотаві 
                           Летять по світу і дають коріння, 
                           І знову в ріст, і знову в цвіт. 
                           Так буде повсякчас...! Оскільки 
                           Є вчителі безсмертники у нас!
 
                                       
                                        Л. Барановська, вчителька хімії Тульчинської школи-інтернат.
 

 
                       
             Варфоломєєва Валентина Михайлівна  
 
 
     Народилася у квітні 1934 року в м. Гомель, Білорусія. 
     Закінчила Донецький учительський інститут. 
     У 1968 році переїхала на Вінничину в зв'зку з погіршенням стану здоров'я, внаслідок смерті свого чоловіка, який трагічно загинув під час аварії на шахті. 
     З 1968 по 1988 р.р. працювала на посаді вихователя та вчителя англійської мови. 
     Виховала доньку Неллі, яка працює лікарем в м. Гомель. 
     Померла у 2009 році. Похована в Білорусії.
 
 

 
 
          Зозуляк Гаврило Семенович 
 
     Народився 7 квітня 1902 року в місті Тульчині. В 1912 році закінчив 3 класи початкової школи. Пішов працювати. Згодом одружився, мав двох синів. У 1934 році одружується вдруге. Від другого шлюбу мав дві доньки. 
     У складі 169 армійського стрілецького полку пройшов усю Велику Вітчизняну війну полковим кухарем. Перомогу зустрів в Угорщині в місті Будапешт. Нагороджений орденом "за бойові заслуги" та медаллю "За перемогу надНімеччиною". 
Після війни деякий час працював воєнторгом. 
     З 1956 року по 1972 рік працював в Тульчинській школі-інтернат старшим кухарем. За багаторічну добросовісну працю удостоєний звання "Ветеран праці". 
     Гаврило Семенович був доброю, великодушною людиною, мав золоті руки, любив щось майструвати з дерева. 
     Помер 22 червня 1988 року.
 

 
               Гелосімова Любов Георгіївна 
 
     Народилася у 1926 році в м. Тульчині. Війна не дозволила закінчити середню школу. 
     Після Перемоги Любов Георгіївна повертається в середню школу, пізніше здобуває освіту конструктора верхнього одягу. 
     У віці 26 років прийшла до школи-інтернату, де працювала учителем швейної справи та вихователем в початкових класах. Мала золоті руки та вишуканий смак. 
     У віці 53 роки Любов Георгіївна пішла на пенсію, а в 1986 р. від тяжкої недуги піщла з життя. 
     За сумлінну працю неодноразово нагороджувалась почесними грамотами та відзначалась подяками.
 
 

 
 
           Багрій Василь Лук'янович
 
     Василь Лук'янович Багрій - учитель-філолог, ветеран Великої Вітчизняної війни, народився 8 листопада 1925 року в с. Бортники Брацлавського району (нині Тульчинський) в селянській сім'ї, закінчив 8 класів. 
     У 1944 році Багрія В.Л. мобілізували до діючої армії. У Вітчизняні війні брав участь у військових діях на Західному фронті та в Манджурії. 
     Після демобілізації в 1948 році закінчив Тульчинське культурно-освітнє училище, потім Вінницький педінститут, історико-філологічний факультет. 
     З 1955 року працював учителем української мови і літератури та образотворчого мистецтва в Тульчинському районі. Спочатку в Клебанській СШ. 
     У Тульчинській школі-інтернаті Василь Лук'янович викладав українську мову та літературу з 1956 до 1963 року. Згодом В. Л. Багрій обіймав посадузавуча Тульчинської СШ №2, а з 1972 по 1978 роки - інспектора шкіл у Тульчинському райвно. В 1979 році Василя Багрія призначили директором районної заочної школипрацюючої молоді. 
     У 1985 р. вийшов на пенсію, але продовжував працювати вчителем у селах району - Крищенцях, Одаї та керівником художнього гуртка в Будинку дітей та юнацтва. 
     Писав вірші ще зі шкільної парти та в студентські роки. Став засновником районного літературно-мистецького об'єднання "Оберіг". 
     У 1994 році вийшла перша збірка поета "Надвечір'я", у 1996 році - "Сповідь", а у 1988 р. - "Спокута". Збірка "Колиска" вийшла в 2000 р. вже після смерті автора. 
     У 2005 році світ побачила поетична збірка Василя Лук'яновиа Багрія "Суєта".

 
          Марценюк В'ячеслава Федорівна
 
     Народилася 10 квітня 1927 року в с. Горишківка Томашпільського району Вінницької області в багатодітній сім'ї вчителів. 
     В 1934 році пішла до першого класу. По закінченню 7 класів на її долю випали важкі роки Великої Вітчизняної війни. Їхня сім'я переховувала дітей-євреїв від німців. 
     В 1952 році одружилася і переїхала в м. Тульчин за місцем роботи чоловіка Марценюка Миколи Арсентійовича. 
     У 1956 році влаштовується на роботу в Тульчинську школу-інтернат на посаду піонервожатої. Цього ж року вступає на заочну форму навчання в Львівський харчовий технікум по професії кухар-кондитер. Переводиться працювати кухарем в їдальню школи. 
     У 1973 році стає шеф-кухарем в їдальні. Працювала під керівництвом Сірого Миколи Семеновича. 
     За роки праці неодноразово нагороджувалася грамотами та медаллю за сумлінну працю, заслуживши слова вдячності багатьох поколінь дітей та співробітників. 
     В'ячеслава Федорівна відмінна, турботлива мати двох дітей - доньки Інни та сина Валентина. У 1990 році вийшла на заслужений відпочинок. 
     Марценюк В'ячеслава Федорівна померла 2 червня 1995 року.  
 

 
        
           Багрій Ванда Дмитрівна
 
     Народилася у 1930 році на Вінничині. 
     Закінчила філологічний факультет Вінницького педагогічного інституту ім. Миколи Островського, за фахом вчитель української мови та літератури. 
     У Тульчинській школі-інтернат працювала вихователем молодших класів з 1958 року і до виходу на пенсію. 
     Дуже шкода, що перестало битися серце такої чудової людини.
 
 
 

 
 
 
        Халієв Мурат Курбантайович
 
     Народився 19 грудня 1922 року в с. Атал Астраханської області у родині колгоспників. 
     Після війни переїхав до України. Проживав у місті Гайсин і працював у військоматі помічником начальника 2 відділу. 
     У 1955 році переїхав у м. Тульчин. Працював начальником другого відділу в Тульчинському військоматі. Одержав звання майора. 
     Після того, як пішов у відставку працював у ветеринарному технікумі. 
     У 80-их роках працював у Тульчинській школі-інтернат нічним вихователем. 
     Помер у 1993 році.
 
 

 
 
        Кондратюк Надія Федорівна
 
      Народилася 22 липня 1922 року. 
      Проживала в с. Кинашів Тульчинського району Вінницької області. 
      Розпочала свій трудовий шлях у 1952 році в Тульчинському педучилищі на посаді коменданта та прибиральниці. В 1956 році рои відкритті Тульчинської школи-інтернату Надія Федорівна була прийнята на посаду коменданта. На цій посаді працювала до 1981 року. 
      З 1981 року по 1992 рік продовжила свою трудову діяльність на посаді прибиральниці школи. 
      В 1992 році вийшла на пенсію.
 
 

 
 
        Волоха Федір Андрійович
 
     Народився в 1920 році. 
     З 1968 року почав працювати в Тульчинський школі-інтернат на посаді завідуючого господарською частиною. З відгуків колишніх працівників школи - це була добра, порядна, працьовита і відповідальна людина.
     Федір Андрійович виховав чотирьох дітей: двох синів та двох доньок. Син Сергій живе на Півночі Росії, старший син Вячеслав - у Києві, донька Віра - на у Вінниці. 
     Закінчив свій трудовий шлях у нашій школі в 1983 році.
 
 

 
 
 
          Пасічник Ніна Василівна
 
     Народилася 31 січня 1939 року в селищі Сніжне Донецької області. 
     У 1947 році переїхала з батьками до Тульчина. Після закінчення 7 класів у 1956 році пішла працювати в школу-інтернат. Спочатку влаштувалася до харчоблоку посудомийкою, потім була переведена до банно-прального комбінату прачкою, де працювала до 2008 року. За період роботи за сумлінну працю неодноразово нагороджувалася почесними грамотами. 
     Померла 1 березня 2009 року.
 
 

 
 
 
           Пащенко Віра Григорівна
 
     Народилася 27 серпня 1924 року в селі Комка Городнянського району Чернігівської області. 
     Після одруження переїхала в село Кинашів Тульчинського району. 
     В 1951 році була прийнята на роботу в Тульчинське педучилище на посаду прибиральниці. На цій посаді працювала до 1982 року. 
     З 1982 року продовжила свою трудову діяльність на посаді нічної няні. 
     З 1988 року була переведена на посаду помічника вихователя. На цій посаді працювала до 1993 року. 
     В 1993 році вийшла на пенсію.
 
 

 
          Тесля Надія Никифорівна
 
     Надія Никифорівна народилася в 1921 році в селі Радянське Херсонської області. 
     Пройшла важкий шлях Великою Вітчизняною війною. 
     В 1944 році працювала в Бершадському дитячому будинку шофером та допомагала доглядати дітей. 
     В 1955 році переведена в місто Тульчин, де працювала комендантом в педагогічному училищі, а через рік в школі-інтернаті - кастеляншею. 
     Надія Никифорівна була привітною, доброю жінкою, до якої можна звернутися було завжди по допомогу. 
     В 1989 році Надія Никифорівна вийшла на пенсію. 
     3 вересня 1992 року Тесля Надія Никифорівна померла.
 
 

 
            Каращенко Ганна Опанасівна
 
     Ганна Опанасівна починала свою трудову діяльність ще в інституті благородних дівиць, на базі якого відкрили педагогічне училище, а згодом - Тульчинську школу-інтернат. Була першою шкільною пічницею. 
     Ветеран праці та учасник війни. 
     В Тульчинській школі-інтернат працювала прибиральницею в їдальні. 
     Мешкала на території школи, в гуртожитку. 
     Доглядала племінницю М.Д. Леонтовича - Марію. 
     Була доброю, чуйною людиною. 
     Померла у 1998 році в 85-річному віці.
 
 

 
 
             Бондаревська Есфір Давидівна
 
     Народилася в 1935 році в м. Тульчині. 
     Закінчила математичний факультет Вінницького педінституту. 
     З 1970 по 1978 роки працювала вчителькою математики в Тульчинській школі-інтернат.
 
 
 
 
 
 
 
 

 
 
            Нестеровська Ольга Вікторівна
 
     Ольга Вікторівна народилася 1 січня 1934 року в селі Червона Гребля, Чечельницького району. 
     В 1941 році пішла до першого класу Червоноградської семирічної школи, по закінченні якої вступила до Бершадського педагогічного училища. 
     В 1955 році, в серпні місяці, в зв'язку з сімейними обставинами Ольга Вікторівна переїхала до м. Тульчина. Цього ж року прийшла працювати до Тульчинської школи-інтернат вчителем початкових класів. 
     В 1965 році поступила на навчання до Вінницького державного педагогічного інституту ім. Островського. 
     Працюючи в інтернаті, зігрівала теплим материнським словом майже кожного учня, замінюючи малюкам рідну матір та поряд з цим давала ще й знання. 
     За сумлінну працю удостоєна звання "Старший вчитель". 
     В 1995 році розрахувалася з роботи за станом здоров'я. 
     В 1996 році перестало битися серце цієї чудової людини.

 
              Шубрат Ніна Пилипівна
 
     Ніна Пилипівна народилася 30 жовтня 1930 року в с. Кинашів Тульчинського району в родині селянина-середняка. 
     В 1937 році пішла до 1 класу Тульчинської середньої школи №1. 
     З раннього дитинства Ніна мріяла працювати з дітьми, навчати їх, виховувати, бути їхнім наставником. 
     В 1947 році поступила на 2 курс Тульчинського педагогічного училища. В 1950 році закінчила повний курс педучилища за спеціальністю учитель I-IV класів. 
     З 14 вересня 1970 року працювала вихователем Тульчинської школи-інтернату. 
     Ніна Пилипівна всі свої педагогічні роки невтомно працювала, все найкраще із свого життя віддавала своїм вихованцям. 
     Вона була інтелегентом і подвижником за будь-якої ситуації. І залишилася такою, бо сіяла розумне і вічне.
 

            Шикирява Олена Сергіївна
 
     Тихолаз (Шикирява) Олена Сергіївна народилася 16 квітня 1927 року в сім'ї службовця в с. Паланка Тульчинського району Вінницької області, в подальшому проживала в с. Кинашів Тульчинського району. 
     З 1944 по 1947 р.р. - студентка Тульчинського педагогічного училища. Закінчивши училище, з 1947 по 1949 р.р. працювала вчителькою початкових класів Михайлівської неповної середньої школи. 
     З 1949 по 1959 р.р. працювала вчителем російської мови та літератури Крищинецької середньої політехнічної школи з виробничим навчанням. В цей час навчалася в Вінницькому педагогічному інституті. 
     З 1959 по 1961 р.р. працювала вчителем молодших класів в Крищенецькій допоміжній школі-інтернаті. 
     З 1961 по 1984 р.р. працювала вихователем в Тульчинській школі-інтернат.

 
              Лозинський Максим Порфирович
 
     Народився 23 березня 1925 року. 
     Працював в Тульчинській школі-інтернаті з 1970 року по жовтень 1982 року. 
     Відзначений подяками дирекції школи при директорові Сірому Миколі Семеновичу.  Любив дітей, користувався великим авторитетом в колективі. 
     Помер 25 липня 1984 року.
 
 
 
 
 

 
 
 
 
             Барановський Василь Антонович
 
     Народився 15 лютого 1947 року на Житомирщині, де в м. Чернякові у 1964 році закінчив середню школу. В цьому ж році вступив на фізичний факультет Чернівецького державного університету, який закінчив у 1969 році. 
     Розпочав трудову діяльність вчителем фізики в Думенській середній школі Хмільницького району Вінницької області. 
     В 1979-1971 роках проходив службу в рядах Збройних сил СРСР. 
     З травня 1974 по серпень 1983 року працював вчителем фізики у Тульчинській школі-інтернат. 
     З 1983 до 2005 року був директором Кинашівської середньої школи. 
     Нагороджений знаком "Відмінник народної освіти України" та мав звання "Старший вчитель". 
     Помер 8 лютого 2005 року.




          Плахотнік Володимир Андрійович
 
     Народився 5 березня 1933 року в с. Мазурівка Тульчинського району. 
     Відмінник народної освіти СРСР та Відмінник народної освіти УРСР. 
     Нагороджений орденами Трудового Червоного прапора і Знак пошани та медалями "За почесну працю" і до 100-річчя від дня народження В.І. Леніна. 
     Почесний громадянин м. Тульчина. 
     Пройшов славний трудовий шлях: 
     1962 - 1966 р.р. - директор Білоусівської восмирічної школи Тульчинського району; 
     1966 - 1969 р.р. - директор Вапнярської СШ №2 Тульчинського району (нині - Томашпільський район); 
     1969 - 1971 р.р. - директор Тульчинської СШ №2; 
     1971 - 1983 р.р. - завідуючий відділом народної освіти Тульчинського райвиконкому, делегат другого Всесоюзного з'їзду вчителів 
     1983 - 1984 р.р. - перший заступник завідуючого облвно Вінницького облвиконкому; 
     1984 - 1986 р.р. - директор Тульчинської СШ №3; 
     1986 - 1992 р.р. - директор Тульчинської школи-інтернату для дітей-сиріт і дітей, позбавлених піклування батьків; вчитель фізики і креслення; 
     1993 - 2002 р.р. - заступник директора по трудовому навчанню Тульчинського РНВК.
 

 
          Ноготкова Антоніна Миколаївна
 
     Вчитель української мови і літератури











 
Плахотнік Віра Овсіївна
 
                Скільки треба любові й згорянь, 
                Скільки треба натруджених кроків, 
                Щоб у кожному серці зоря 
                Пломеніла, як втебе високо! 
                Учителю! 
                                         (В. Друм) 
     Кожна людина проходить через чарівний, чудовий, казковий світ дитинства і дуже важливо, хто поведе її дивними стежками до пізнання світу, відкриваючи таїни знань, силу предмета, науки, процесу самоосвіти й самовдосконалення. А. Дістервег підкреслював, що справжніми вчителями і вихователями народжуються. Тільки той педагог залишає частку себе в дітях, хто не шкодуючи сил, творчої наснаги, таланту, вкладає в душу вихованців найбільші скарби - душевність, людяність, порядність. 
     Саме до таких вчителів відноситься Плахотнік Віра Овсіївна - незмінний старший вихователь Тульчинської школи-інтернату з моменту її створення і до виходу на пенсію. 
     Віра Овсіївна народилась 9 лютого 1923 року в с. Мазурівка Тульчинського району Вінницької області в сім'ї колгоспників. Після закінчення Мазурівської початкової школи до 7 класу навчалась у Тульчинській школі №1, а 10 класів закінчила в Тульчинській СШ №2. Вона із випускників того покоління, які схід сонця зустрічали разом із вибухами бомб. Щаслива мить випускного вечора була затьмарена початком війни. Хлопці-однокласники, батько і брат пішли на фронт, а сама Віра Овсіївна разом з мамою і двомо меншими сестрами залишилися на окупованій румунами території. За комсомольську діяльність була заарештована, але за недостатністю свідчень їївідпустили. 
     Батько і брат з війни не повернулися. 
     Після звільнення Тульчина Віра Овсіївна працювала взагальному відділі райвиконкому. 
     У вересні 1944 року вступила в Одеський університет на історичний факультет. Навчатися було важко. Зруйноване мість, відсутність питної води. 
     Студенти зранку вчилися, а після обіду працювали на відновленні завалених вулиць міста. В 1949 році Віра Овсіївна закінчила університет і була направлена на роботу в Тульчинське педагогічне училище, яке знаходилося в приміщенні нашої школи, вчителем історії. А в 1956 році на базі училища було відкрито школу-інтернат для дітей-сиріт. На той час в Україні таких шкіл було створено 10. 
     Колишній директор педагогічного училища Горовий Олександр Іванович старанно взявся за облаштування інтернату. 
     Пополова Августа Миколаївна відповідала за підготовку педагогічнихкадрів, а Плахотнік Віра Овсіївна була призначена замісником директора по виховній роботі. 
     Віра Овсіївна згадує про перший набір учнів: "До нас привезли 300 дітей з 1 по 7 клас. Діти сироти, великий різнобій у віці. І так трапилось, що одяг привезли одного великого розміру. Тому вирішили, що маленьких діток на лінійку одягнемо у трусики і маєчки. А дівчаткам видали хлопчачі черевики і шкарпетки. Там, де зараз знаходиться ізолятор, зробили кухню, а поряд в сараї (сучасна майстерня) - столову. 
     Але перший обід не вдався. Новопобудована плита дуже диміла і за рішенням райвиконкому дітей завезли їсти в міську столову. Цілу ніч ремонтували плиту і на ранок дітей нагодували вже в школі. Школа спочатку була восьмирічною, а потім стала десятирічною". 
     34 роки Плахотнік В.О. виконувала обов'язки завуча по виховній роботі. І всв ці роки віддавала дітям-сиротам тепло свого серця, була їм вчителем, наставником, другом, рідною душею. 
     За роки роботи їй присвоєно звання "Відмінник народної освіти", неодноразово була нагороджена грамотами Міністерства освіти. "Ми працювали недаремно, - каже Віра Овсіївна, - наші випускники - знані люди: вчені, військові, вчителі, робочі, лікарі. Нам є ким пишатися". 
     У 1990 році Плахотнік Віра Овсіївна вийшла на пенсію, але серце її залишається в школі, серед дітей. 
     Вона останній живий свідок народження і розвитку нашої чудової школи-інтернату, якій уже 55 років виповнилося у 2011 році.
 

 
           Парначова Людмила Петрівна
 
     Народилася у 1931 році в с. Торкові Тульчинського району. 
     Із 1960 року працювала вчителем початкових класів Тульчинської школи-інтернату. 
     Вирізнялася чесністю, порядністю, добротою, високими професійними якостями. 
     Відмінник народної освіти. 
     Після виходу на пенсію переїздить до сина в м. Москву. В даний час там і проживає
.
 
 
 
 

 
 
 
              Огороднік Раїса Григорівна
 
     Народилася 25 лютого 1933 року в м. Москва (там працював її батько). Незабаром сім'я повертається до Тульчина, з яким пов'язане усе її життя. 
     Дитинство, юність припали на важкі часи. Потім навчання в університеті, щоденні учительські будні. 
     У Тульчинській школі-інтернат вчителькою української мови та літератури Раїса Григорівна працювала з 1965 року по 2008 рік. 
     "Це найкращі роки мого життя, - згадує Раїса Григорівна, - бо тут у сильному творчому колективі я не тільки працювала, а й жила, творила, утверджувалася як людина". 
     Раїса Григорівна має загальний педагогічний стаж 55 років. Близько 30 років очолювала районне методичне об'єднання вчителів української мови та літератури. 
     Відмінник народної освіти, лауреат премій Шевченка та Крупської в галузі освіти. 
     На даний час проживає в м. Дніпропетровську.
 

 
            Колодій Софія Федорівна
 
     Народилася 13 квітня 1922 року. 
     Ветеран Великої Вітчизняної війни, заслужений лікар України. 
     Її життя - непрочитана книга, життя важке, але цікаве. 
     На фронтах Великої Вітчизняної війни була медсестрою евакогоспіталю, донором. А починалося все ще напередодніфашистської навали, коли дівчина вчтупила до Київського медінституту. Як згадує Софія Федорівна, їх, студентів І курсу направили на спеціальні курси в м. Сталіно для підготовки медсестер. Вона їх успішно закінчила й одержала направлення в евакогоспіталь №1051. Доводилось працювати під обстрілом ворожих літаків вдень і вночі, надавати медичну допомогупораненим бійцям. За мужність та героїзм її нагородили орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, багатьма медалями. 
     У 1944 році Софія Федорівна закінчила медінститут. Минали дні у професійних буднях. З часом доля закинула молодого лікаря до затишного містечка Тульчина. Це було в 1956 році. Саме тоді вона пов'язала професійну діяльність з Тульчинською школою-інтернат, де пропрацювала дитячим лікарем до 1998 року. Крім того, вона 22 роки очолювала службу охорони материнства і дитинства Тульчинського району. 
     До фронтових нагород Софії Федорівни додалися і трудові - орден Трудового Червоного прапора, а також їй присвоєно звання заслуженого лікаря України. 
     Нині Колодій Софія Федорівна на заслуженому відпочинку, проживає в м. Києві.
 

 
              Сафарянс Тамара Василівна
 
     Народилася 2 червня 1941 року в Чернігівській області. 
     Після закінчення школи продовжила навчання у Львівському технікумі легкої промисловості, де отримала спеціальність технік-технолог швейного виробництва та вчителя трудового навчання. 
     Свій педагогічний шлях розпочала в Нестерварській допоміжній школі, де пропрацювала 15 років. 
     В Тульчинській школі-інтернаті пропрацювала 17 років до виходу на пенсію. 
     Виховала двох чудових дітей.
 
 
 

 
 
            Гетце Доната Герардівна
 
     Доната Герардівна народилася 1 лютого 1925 року в місті Тульчині. 
     Склалося так, що вона в дитинстві з батьками переїхала жити до Росії, де закінчила 3 класи, після чого повернулася з родиною на Україну до міста Бершадь. 
     У 1941 році почалася Велика Вітчизняна війна і Доната Герардівна разом з родиною переїжджає до м. Тульчина, навчається в місцевій школі №2, яку закінчила в 1945 році. Мріяла стати лікарем, вступити до медичного інституту, але важко хворів батько, життя було нелегке - Доната Герардівна пішла працювати секретарем у міську школу №3. Потім заочно навчалася в педагогічному училищі, де одночасно працювала лаборантом. 
     Отримавши спеціальність вчителя, довелося Донаті Герардівні працювати в селах нашого району: Кирнасівці, Журавлівці, Білоусівці. 
     Із 1956 року навчається в Одеському педагогічному інституті ім. І.Мечнікова на філологічному факультеті за спеціальністю "учитель російської мови та літератури". Після відкриття школи-інтернату почала працювати в ній. 
     Довге, гарне життя прожила шановна Доната Герардівна. Всього бувало на її життєвому шляху. Із великим сумом згадує про смерть матері. 
     Звідусіль їдуть її вдячні випускники. І хоча своїх дітей у неї не було, ніколи Доната Герардівна не відчувала самотності. Усі її люблять і шанують, як рідну матір. 
     "У цей славний ювілей 55-річчя школи зичу всій інтернатській родині добра, щастя, процвітання на довгі і щасливі роки". 
     Із повагою ваша Доната Герардівна.

 
 
               Циганенко Ніна Карпівна
 
     Народилася 28 грудня 1933 року в селі Холодівка Тульчинського району Вінницької області. В 1933 році разом з батьками переїхала до міста Тульчина. В цьому ж році пішла до першого класу російської школи №3 міста Тульчина. Закінчила сім класів коли розпочалась війна. Ніна Карпівна з гордістю і милою посмішкою пронесла знамено битви з 14 років, коли її забрали в перші дні війни на фронт батьки, що були медпрацівниками. 
     Більше трьох місяців сорок першого року були в дорозі: їхали до міста Омська. А потім, після перших перемог під Москвою, евакогоспіталь направили в Рязань… Бої були жорстокими. Поранених багато, усім потрібна була медична допомога, так з 15 років Ніна Карпівна доглядала поранених і морально їх підтримувала: співала, розказувала вірші, читала книжки. Вони жадібно слухали, і не раз повторювали: «Від ваших пісень наші рани не так мучать нас, стає легко і все забувається». 
     Потім був госпіталь у Курську. Навесні 1944-го прибули в Україну, в рідні краї, де і успішно закінчила 10 клас. 
     Після війни Ніна вирішила йти шляхом своїх батьків – обрала фах медика. Успішно закінчила Одеський медінститут і в 1949-му прибула в Тульчин. Тут працює на відповідальних посадах. За самовіддану працю має почесні нагороди, грамоти. Їх багато – понад 30. Із 1986-го Н.К.Циганенко – в школі-інтернаті, відповідальна за життя,харчування дітей. Дорожить своєю роботою: з ранку до пізнього вечора, як мовиться, на бойовій вахті. 
     Летять, як птахи в небі, роки, а до неї, Ніни Карпівни, линуть листи. В одних – прохання, в інших – спогади. І в кожному – хвилюючі розповіді, прохання,  подяки за її увагу, за пам’ять, за доброту серця. 
     А ще Циганенко Н.К. в школі-інтернат бажаний гість дітей. ЇЇ запрошують на уроки мужності, на зустрічі в переддень свята Перемоги, тощо. Ніні Карпівні щиро вдячні за розповіді про важкі дні Великої Вітчизняної і за велику її роботу в дусі патріотичного виховання молоді. Адже її приклад, її розповіді вчать учнів любити своїх вчителів, школу, рідну Батьківщину, вчать бути гідними старшого покоління.
 

 
               Дудкевич Ірина Федорівна
 
     Народилася 17 липня 1945 року на Далекому Сході у чудовій родині, де дружба і повага завжди були на першому місці, адже в сім'ї було четверо дітей (крім Ірини ще дві сестри і брат). 
     По закінченню школи поступила на навчання до педагогічного інституту. Закінчила інститут і доля занесла її на Україну, в мальовничий куточок Поділля - Тульчин. 
     Саме тут розпочинається її трудовий шлях. Несміливою, тендітноюдівчиною вона прийшла до Тульчинської школи-інтернату, де стала працювати вихователем 
     Майже 120 дітей можуть щиро назвати Ірину Федорівну "мамою", бо для них усіх вона вміла знайти гарні, душевні слова, які стали орієнтиром в їх житті. І сьогодні випускники не забувають її: приїжджають, пишуть, шлють телеграми. З особливим трепетом згадує Ірина Федорівна Машу Москалюк, яка найчастіше дає про себе знати. 
     За сумлінну працю неодноразово нагороджувалася районними та обласними грамотами відділу освіту, має звання "Відмінник народної освіти". 
     В школі працювала до вересня 2009 року. "Это мой второй дом" - саме так говорить Ірина Федорівна про нашу школу. 
     Трудовий стаж в Тульчинській школі-інтернат - 41 рік.
 

 
              Лотоцька Раїса Федорівна
 
     Народилася Раїса Федорівна 18 жовтня 1931 року в селі Перейма Балтського району Одеської області. 
     Закінчила хіміко-біологічний факультет Одеського педінституту ім. І.Мечнікова. 
     Здобувши освіту, працювала в школах Одеської області. Пізніше переїхала до Вінницької області в с. Ольгопіль, де працювала в школі вчителем хімії. Була депутатом Ольгопільської селищної ради, директором місцевого радіомовлення, учасником художньої самодіяльності. 
     Згодом Раїса Федорівна переїхала до міста Тульчина, де багато років працювала в Тульчинській школі-інтернат вчителем хімії та біології, а також вихователем. 
     Багато випускників завжди приходять зі словами подяки, за порадою до улюбленої вчительки - Раїси Федорівни Лотоцької. 
     "Бажаю всім учням, учителям та вихователям міцного здоров'я і благополуччя в житті". 
                                                      Р. Лотоцька

 
 
                    Бойко Ганна Петрівна
 

    
Народилася 13 червня 1941 року у с. Кинашів. Була четвертою і останньою дитиною у сім’ї. У перші роки війни батька, Данилюка Петра Васильовича, призвали на фронт. З фронту не повернувся. Мати, Мотря Захарівна, важко пережила війну разом із малими дітьми. Після війни теж були труднощі. Двоє братів та сестра рано почали трудитися аби заробити на одяг, їжу… 
     У 1956 році заснувалася перша у Вінницькій області школа-інтернат. 
     А вже навесні 1957 року Нюся-підліток пішла на роботу до закладу. Їй було тоді лише 14 років. 
     У трудовій книжці Ганни Петрівни у графі «місце роботи» один запис: Тульчинська школа-інтернат. Наміряно часом 43 трудових роки. Спочатку різноробочою, технічкою (30 років), згодом – нічною нянею. 
     Історія школи уся перед її очима: спочатку їдальня була там, де зараз майстерня; з 1957 року почали добудовувати третій поверх, усі дотемна працювали на будівництві. Дуже нароблялися: валили старі груби, носили цеглу, будівельне сміття. Школу переводили на парове опалення. Згодом добудували нову їдальню, спортзал. До початку навчання треба було все зробити. 
     «Наробимось важко на цих ремонтах, а тоді посідаємо на підвіконня, співаємо». 
     Ганна Петрівна з чоловіком Володимиром Григоровичем у парі прожили 46 років. Кілька років він теж працював у школі – сторожем. Син Володимир працював у школі протягом 10 років, трагічно загинув у 2003 році. Дорослішають онуки, невістка Світлана живе у Холодівці, працює у амбулаторії; донька Оксана працює у фізкабінеті ЦРЛ.

 
 
             Заєць Ніна Семенівна
 
     Народилася 7 липня 1931 року в с.Холодівка Тульчинського району. 
     Після закінчення семирічки навчалася в Тульчинському педучилищі, яке знаходилося на території нашої школи та у Вінницькому педагогічному інституті ім. М.Островського. 
     У 1968 році була прийнята на посаду вихователя Тульчинської школи-інтернату. Випустила два випуски учнів. 
     У 1978 році наказом директора переведена на посаду вчителя обслуговуючої праці. 
 Працювала в школі до вересня 2001 року. Стаж роботи в школі - 33 роки.
 

 
 
 
            Валігурська Олександра Павлівна
 
     Народилася 20 квітня 1930 року в с.Майдан Літинського району. 
     Закінчила біологічний факультет Уманського педагогічного інституту. 
     З 1972 року по 2000 рік працювала в Тульчинській школі-інтернат на посаді вчителя біології. 
     За сумлінну працю нагороджена медаллю "За трудову доблесть", грамотами Міністерства освіти. 
     Відмінник народної освіти, вчитель вищої категорії.
 
 

 
 
 
                Хавара Валентина Митрофанівна
 
     Народилася 12 грудня 1937 року в с. Мазурівка Тульчинського району. 
     В 1953 році вступила на навчання до Немирівського педучилища, яке закінчила в 1957 році за спеціальністю вчитель початкових класів. 
     Після педучилища працювала секретарем сільської ради, а пізніше й головою сільської ради. 
     В 1974 році прийшла працювати вихователькою в Тульчинську школу-інтернат, де і пропрацювала 21 рік. Звільнилася в 1995 році. 
     За сумланну роботу нагороджена значком "Відмінник народної освіти", а також багатьма грамотами. 
     Зараз проживає в с. Кинашів Тульчинського району.
 
 

 
              Семенюк Галина Леонтіївна
 
     Народилася 5 лютого 1943 року в селі Бодарі Гайсинського району Вінницької області в багатодітній сім'ї. Рано зазнала сирітської долі, адже дитинство припало на важкі воєнні та післявоєнні роки. 
     У 1960 році з відзнакою закінчує середню школу. 
     У 1963 році вступає до Вінницького державного педагогічного інституту на філологічний факультет. 
     У 1967 році починає свій трудовий шлях в селах Соколівка та Заболотне Крижопільського району, де викладала українську, російську, німецьку мови та українську літературу. 
     Згодом, одружившись, переїжджає до міста Тульчина за місцем роботи чоловіка Семенюка Василя Антоновича. 
     З 1971 року працює в Тульчинській школі-інтернат вчителем та вихователем. Через деякий час переходить працювати до районного відділу освіти. 
     У 1981 році повертається на роботу до школи-інтернату вихователем. За роки праці неодноразово була нагородженаграмотами за відмінну роботу, заслуживши слова вдячності багатьох випускників. 
     Навіть пішовши на відпочинок, не залишила улюбленої справи. Лише важка травма завадила їй працювати далі. 
     Галина Леонтіївна Семенюк - відмінний вихователь, наставник інтернатської юні, вихователь-методист, турботлива мати (син Андрій) та бабуся двох онуків (студента Віталія та молодшого школяра Дмитра).

 
 
             Сакал Павло Васильович
 
     Народився на Тульчинщині в 1945 році. 
     Закінчив Вінницький державний педагогічний університет, факультет початкової освіти та музики. 
     Працював в Тульчинській школі –інтернат вчителем музики, трудового навчання та вихователем. Керував духовим оркестом, який неодноразово був переможцем багатьох конкурсів. 
     Любив дітей, особливо тих, хто залишився без піклування батьків. Вчив бути майстрами учнів свого класу. Вони вміло виконували столярні та слюсарні роботи. 
     За станом здоров’я пішов на пенсію в 1995 р. 
     За сумліне ставлення до роботи, був нагороджений значком «Відмінник народної освіти України».
 

 
 
            Череп Валентина Василівна
 
     Народилася 1 липня 1964 року. 
     У 1981 році закінчила Клебанську середню школу Тульчинського району. 
     У 1982 році вісімнадцятирічна Валентина прийшла працювати вихователем в Тульчинську школу-інтернат. 
     З 1986 по 2008 р.р. вона - вчитель початкових класів. Діти любили свою гарну добру наставницю. 
     У 2007-2008 н.р. виконувала обов'язки заступника директора Тульчинської школи-інтернату з навчально-виховної роботи в початкових класах. 
     З 2008 року на пенсії.
 
 

 
 
            Череп Володимир Олександрович
 
     Народився 16 січня 1961 року. В 1977 році здібний учень закінчив Клебанську школу з Золотою медаллю. 
     Закоханий у математику поступив навчатися у Вінницький педагогічний інститут на фізико-математичний факультет, який закінчив у 1981 році з відзнакою. 
     З 1981 року розпочав свою педагогічну діяльність у Тульчинській школі-інтернаті. 
     1982-1983 р.р. - служба вармії, після якої він повертається у рідну школу-інтернат. 
     1988-1989 р.р. - заступник директора з виховної роботи. 
     1989-1995 р.р. - учитель математики та інформатики. 
     1995-1998 р.р. - заступник директора з навчальної роботи. 
     З 1998 року Володимир Олександрович знову на посаді вчителя. 
     За творчу педагогічну діяльність, за досягнуті успіхи у навчанні дітей у 2000 році Володимиру Олександровичу присвоєно звання "Учитель-методист". 
     З 2011 року на пенсіі.
 

 
            Мала Світлана Михайлівна
 
     Народилася 10 лютого 1961 року в сім'ї селян, уродженка села Горбасів, Летичівського району, Хмельницької області. 
     Починаючи з 1977 року по 1981 рік, навчалася в Хмельницькому педагогічному училищі. По закінченні навчального закладу, була направлена на роботу в Тульчинську школу-інтернат. 
     З 1983 по 1089 роки заочно навчалася в Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка. 
     З 1981 по 1984 роки працювала вихователем, а з 1984 по 1986 роки старшою піонервожатою в Тульчинській школі-інтернаті. 
     З 1986 по 2011 роки працювала учителем російської мови та літератури. 
     Всі, хто знає Світлану Михайлівну, говорять однаково: "Це світла людина, з добрим серцем і золотими руками!"
 

 
              Скачко Фросина Петрівна
 
     Народилася 3 березня 1926 року в селі Бортники Брацлавького району Вінницької області. 
     В 1939 році переїхала в м. Тульчин, де продовжила навчання в 7 класі середньої школи №2. 
     Після закінчення школи вступила до Тульчинського культосвітнього училища на бібліотечний факультет. 
     Після закінчення училища працювала в вечірній школі, потім - бібліотекарем в педагогічному училищі. Після реорганізації училища і створення школи-інтернату, продовжила роботу бібліотекарем в школі-інтернаті. 
     До 1987 року працювала в школі, а потім вийшла на пенсію. На даний час проживає в с. Кинашів Тульчинського району.
 
 

 
             Тимчій Валентина Павлівна
 
     Народилася 7 квітня 1951 року в с. Кинашів Тульчинського району. По закінченню 8 класів Кинашівської школи відвідувала курси кухарів. 
     У 1968 році прийшла працювати в Тульчинську школу-інтернат. Саме тут розпочинається її трудовий шлях. 
"Добра, працьовита, лагідна людина", - так про неї відгукуються діти та працівники школи. Особливою подією, а нині приємною згадкою, став для Валентини Павлівни семінар у Києві, який вона відвідала разом з головним кухарем Зозуляком Гаврилом Семеновичом. Шкільна їдальня - єдине місце роботи цієї невтомної трудівниці. На даний час вона працює в їдальні прибиральницею. 
     В цьому році виповнюється 43 роки трудової діяльності Валентини Павлівни у шкільній їдальні.